Война

Четыре года войны.

И по-прежнему не хватает слов.

Я могу написать, где я была и что делала в тот день, я отлично помню. Но незачем.

Давайте я лучше сюда скопирую одно из моих любимых стихотворений Олега Ладыженского (который один из Генри Лайон Олди)
БАЛАДА СОЛДАТІВ

Жив-був художник — ось пензлик, ось ручка, ескіз олов'яних бійців,

А тут війна — підібралася, сучка, і руку жме до синців,

Сміється: «Ти ж сімейний, небого? Он діти, чуєш, галдять!

Малюй свої соняшники, Ван-Гогу, який з тебе, дурню, солдат?»

Жив-був айтішник, адмінив сайти, заточував сервери,

А тут війна розкидала байти, і похер їй правила гри,

Регоче, курва: «Та ти ж пузатий! Кнурячий у тебе зад!

Хто схоче такого в атаку взяти, який з тебе, дурню, солдат?»

Жила-була медсестра в пологовому, де матінки та дітлахи,

А тут війна каже: «Богу боже, а лохове вам, лохи!

Ходи та бійся, сиди та бійся, он дітям хоча б дай лад,

Всі інші турботи тобі до біса, який з тебе, хвойди, солдат?»

Хазяйка в парку кафе тримала, до речі, жила-була,

А тут війна вогнем з неба впала, і замість кафе зола,

Війна танцює то так, то рачки, кричить: «Що, хороший снаряд?

Давай-но, шльондай світом, жебрачко, який з тебе зараз солдат?»

Жила-була війна, ой, війнонька, і непогано жила,

Зі світом гралась, мов чортова донька, стріляла, жерла, пила,

У купу мішала слова та дати, мерцям дарувала хрести,

І раптом солдати, ну скрізь ті солдати, і нікуди відійти.

Тримають стрій, неголені морди, у погляді — смерть ворогам,

Які тут, хай би їм грець, натюрморти, які тут пологи, га?

Який там сервер, лети він прахом, який там бокал вина?

Здається, вперше тремтить від страху, тремтить від страху війна.

У кут глухий, може, що й останній, загнали, насунули вже,

І не звернутись до Google з питанням, не відмахнутись ножем,

Війна старечі щелепи скалить та голосить невпопад:

«Я тут випадково, я заблукала, який з мене, дури, солдат?»